Ігор Астапенко народився 1992 року в Білій Церкві. Автор двох поетичних збірок (до видання готує третю), засновник Всеукраїнського поетичного конкурсу «Гайвороння», літ платформи «LITERARY STAGE», кандидат філологічних наук.  

Тексти автора перекладені сімома мовами. Лауреат Міжнародного конкурсу «Гранослов» та літературного конкурсу видавництва «Смолоскип».

 

1) Ігоре, твоєю першою виданою збіркою поезій став „Щільник”. Поділися історією створення книги, які вірші та за який період увійшли туди? 

До «Щільника» увійшли вірші 2012-2014 років. Можу сказати, це був перший масив текстів, за який мені було і є не соромно. У якийсь момент я відчув потребу скомпонувати тексти в повноцінну книжку й наважився показати її на літературній сцені. Перша книжка – це щось сокровенне й надзвичайно дороге. Кожний текст «Щільника» для мене по-своєму важливий.  

2) Як відбувалося видання книги: самвидав, конкурсна програма чи якісь інші шляхи? 

Це була ініціатива відомої віршознавиці Наталії Костенко, яка викладала в мене в університеті, вона і запропонувала видати збірку. Усі видавничі клопоти взяла на себе, за що я їй дуже вдячний. 

3) Із рукописом другої книжки ти переміг у "Гранослові"*. Розкажи про досвід 'перемога-книжка? 

Так, друга книжка – «Лихотомія» – це результат перемоги в «Гранослові». На щастя, в Україні є кілька поетичних конкурсів, які пропонують переможцям видати книгу. Отже, мені поталанило. Щодо «важко-легко» маю сказати, що на різних етапах було по-різному. 

Наприклад, із рукописом проблем не було: я швидко його підготував, також оперативно отримав передмову й післямову (автор передмови - Дмитро Лазуткін, автор післямови - Василь Махно). 

З ілюстраторкою – Віданою Блонською – теж дуже легко й швидко працювалося, все справді вийшло так, як я хотів. Єдиний, можливо, складний момент був пов'язаний із версткою, свою роль відіграв мій перфекціонізм у підході до оформлення. 

4) Цього року ти став лауреатом другої премії конкурсу видавництва "Смолоскип"*. А це означає, що скоро світ побачить твоя третя книжка. Якою буде збірка? 

Так, сподіваюся, книжка буде видана скоро (я швидко працюю з рукописами). Це буде збірка верлібрів (близько 55 текстів, написаних за останні 2 роки). Назву поки не відкриватиму, так же ж не цікаво :)

Ми з читачами будемо чекати на книжку! (Я от уже дочекатись не можу!) 

5) Ти засновник одного із найвідоміших поетичних конкурсів для молоді в Україні – «Гайвороння». Як виникла ідея створити проект? Чи все вдається? Які плани на майбутнє?

Спасибі, сам чекаю з нетерпінням :) Щодо «Гайвороння» – ідея виникла дуже спонтанно в 2014 році в телефонній розмові з Богуславом. Звісно, ми тоді й мріяти не могли про ті масштаби, які маємо сьогодні (ред. – у 2018 році на конкурс надіслали заявки 583 учасники, окрім України – Німеччина, Франція, Італія, Польща)

На щастя, нам вдалося зібрати цілу команду, яка працює на конкурс, самі ми б не впорались. Організація такого проекту – цілий комплекс різних «activities». На сьогодні ми вже маємо чудові результати, адже на крайнє «Гайвороння» ми отримали більш ніж півтисячі рукописів із усіх областей України та за кордону, і це для мене головний показник. Бо наш стрижневий посил – учасники. Виявляючи активність, вони дають дихання конкурсу. 

На майбутнє також море планів. Нашою мрією, звісно ж, залишається видання книжок переможцям, ми над цим думаємо й працюємо. Сподіваюся, рано чи пізно ми зможемо досягнути цієї мети. 

6) А тепер трішки банальних запитань, без яких ну ніяк не обійтися  Що тебе надихає на написання поезії? 

Натхнення я не шукаю, воно саме мене знаходить. «Шукати натхнення» для мене – це якось штучно себе програмувати на написання тексту, а в мене якось усе виходить природно. Вірш сам стукає мені, і я люб’язно йому відчиняю. Я не дуже люблю аналізувати джерела натхнення, але в цілому можу сказати, що я часто пишу в подорожах і після зустрічей із особливими для мене людьми. Це закономірність чи збіг – не знаю.

7) Чи є кіно, яке на тебе дуже вплинуло? Щось у тобі змінило? І чи порадив би ти цей фільм нашим читачам?

Скажу чесно, я не кіноман. Це, мабуть, рідкість для людини мистецтва, але так сталося. Ще більшим, мабуть, здивуванням буде те, що в мене нема улюбленого фільму. Крайній фільм, який я подивився, – це «Ляльковий дім» Патріка Гарленда за Ібсеном. Мені він видався симпатичним.  

8) Якщо про "Гайвороння" говорили багато, то про літературну платформу "Літстейдж" інформації менше. Розкажи, будь ласка, з чого і коли все почалось.

Відповідь буде простою. 24 січня 2015 року я вирішив створити літературну платформу, щоби збирати літераторів в одному місці в один час. Думаю, мені вдався цей проект, однак поки не знаю, як його рухати далі. Можливо, варто вдатися до радикальних змін, переформатування, бо новий час вимагає нових форм. Сьогодні йдеться про те, що вже мало кого цікавить поезія в чистому вигляді, народ потребує перформансу. Буду думати. 

Але наразі маю сказати, що пишаюся Літстейджем, бо ми провели близько 30 зустрічей, були представлені на Книжковому Арсеналі, Льфвівському форумі видавців, на фестивалі «Артерапія» в Житомирі. До нас приходили чудові лектори й автори. Людям подобалось, це важливо.  

9) Які враження від участі в проекті "Галерея чуття" (ред. – артбук, колективна збірка віршів)? І як ти ставишся до колективних видань? Які були найбільш цінними/цікавими?

«Галерея чуття» – дуже цікавий проект, і я радий, що став його частиною. Книга вийшла органічною й цілісною, як на мене. Узагалі видавництво «Nebo», на мою думку, дуже прогресивне, і через кілька років воно має всі шанси стати топовим. У них сильна команда, яка складається з активних молодих людей, мені це дуже імпонує. До колективних видань я ставлюсь позитивно, у мене багатенько публікацій у різних антологіях, і в зарубіжних також. 

Мені, наприклад, приємно бути в одних книжках, наприклад, із Франком, Українкою, Стусом, Плужником, Драчем, Голобородьком, хоча я розумію, що це, можливо, зовсім не показник. Але для історії згодиться. Крайніми антологіями з моєю участю є «Антологія молодої української поезії ІІІ тисячоліття» (Абабагаламага, 2018) й антологія українського верлібру «Ломикамінь» («Піраміда», 2018), і це, безумовно, приємно для мене.     

ВІРШ ДЛЯ ЧИТАЧІВ

 

УЯВЛЯТИ ЖИТТЯ БЕЗ ТЕБЕ

уявляти життя без тебе це висіти на сухій галузці
перевиснаженого дерева у самому серці пустелі.
сонце всілося на півнеба жовто-білим сяйливим згустком
а півнеба аж зблідло. зблякло. ізбіліло як свіжа стеля

в хаті-мазанці. піді мною тріскотінням говорить стовбур
до своєї худої тіні на худому піску. і роєм 
виливаються краплі поту. я би зліз із пагілля. йшов би
десь у напрямку щастя. тільки треба щоби ішло нас двоє

із одним унісонним серцем в чотирьох молодих долонях.
і з одним несезонним сонцем в чотирьох молодих зіницях.
уявляти життя без тебе це наструнчити вени в скронях
і молитись до бога нáспіх як умієш лише молитись

за наступний свій вдих і видих. за ловитву любові й віри.
у продовження слова ‘жити’. у завершення слова ‘вмерти’. 
уявляти життя без тебе – відкривати широкі діри.
закривати їх переляком. затирати їх сном роздертим.

і триматися на гілляччі бо насправді під ним безодня.
і не їсти й не пити. бути. і чекати як згасне літо. 
уявляти життя без тебе не можливо тому сьогодні
я не хочу цього робити. я не хочу цього робити.

 

________________________________________________________________________________
* Літературний конкурс «Гранослов» — щорічний міжнародний конкурс найкращих творів молодих українських літераторів. Започаткований у 1991 році. Організатори: Національна спілка письменників України; Міністерство у справах сім'ї, молоді та спорту.

*  Літературний конкурс видавництва «СМОЛОСКИП»
З 1993 року видавництво «Смолоскип» проводить конкурс для українських літераторів. Вік учасників: від 18 до 35 (поезія) та 40 (проза) років.