Богдан-Олег Горобчук народився 1986 року в Житомирі. Автор п'яти поетичних збірок, художник, куратор літературно-мистецьких проектів, учасник музичних проектів Микола і телевізор, L'eau, Повсякденність.

Тексти автора перекладені тринадцятьма мовами. Увійшов до ТОП-50 сучасних україномовних поетів за версією журналу "ШО" (2014).

 

1) Деякі поети, розказуючи про себе, зауважують, що почали писати ще дітьми, або в зовсім юному віці. Інші – навпаки – в досить зрілому. А з чого почався твій поетичний шлях? І коли ти зрозумів, що не можеш не писати?

Щодо «не можеш не писати», то я дуже скептично ставлюся до подібних максималістських стереотипів. Відверто кажучи, я спокійно собі можу не писати, були періоди по півтора року, коли я не написав жодного рядка. Зазвичай мені приходять окремі образи, рідше – рядки, якісь завершені метафори абощо. І розвинути із них хороший текст – це вже питання подальшої роботи і концентрації.

Прийшов до таких висновків я не одразу. Звісно, коли я починав писати – і мені було 15 років – я думав геть інакше. Згодом так сталося, що я почав спілкуватися із житомирської поетичною тусівкою початку 2000-х, яка навіть створила літературну організацію – «Мистецьку ґільдію «Neабищо». Саме через «ґ» та «N». До неї належали на той час Олег Левченко, Ілля Стронґовський, Роман Здорик і ще ціла низка талановитих молодих людей.

І от саме через регулярне спілкування з цією тусівкою, через відвідування літературних студій «Neабищо» я й почав писати, і при тому одразу в різних стилях – від геть зовсім експериментаторської єресі до більш нормальних верлібрів та силабо-тоніки. Ми випускали так звані «складні», роздруковані на аркушах А4 з обох боків і складені вчетверо поетичні міні-збірки.  В моєму активі на 2006 рік було десь 30 таких.

 

2) У книзі Артема Чеха "Сині двері зліва" є твій вірш "Вирізка життя". Розкажеш про враження від такої співпраці? Як обрали саме цей текст?

Якщо чесно – то подробиць я геть зовсім не пригадую. Хоча добре пам'ятаю ті часи, коли ми чимало спілкувалися і з Артемом, і з Ірою Цілик. Взагалі схожих спорадичних проектів виникає чимало, і головна тут причина – це тісне спілкування між поетами, які мають не лише поетичні таланти, у середовищі.

Це і традиція спільних концептуальних заходів, які готуються до літфесту в межах Форуму видавців у Львові, або Книжкового Арсеналу, або й інших помітних літературних подій. Інколи такі спільні ініціативи переростають у довготривалі проекти. І при цьому поети співпрацюють не лише між собою, але і з прозаїками (тут привіт Артему), художниками, музикантами тощо.

 

3) Ти почав говорити про багатогранність письменників і я згадала, що ти ще й один із авторів текстів у музичному гурті "Микола і телевізор". Як усе починалось? Які проекти у вас на часі?

Тут, знову ж, зіграло роль середовище друзів та однодумців. Був початок 2014-го року, мій друг Тарас Єфіменко запропонував, щоб ми – разом з іншим його товаришем, композитором Сашком Уласенком – зробили музичний проект на наші вірші. Загалом до літа 2014-го ми встигли записати на домашній студії 6 треків, найпоказовіший – як на мене –  "Ти така барбарисова".

Паралельно з цим у Тараса з Сашком був окремий гурт "Микола і телевізор", до якого я на той час не мав відношення. І от у червні 2014 ми починаємо дуже тісно спілкуватися з Еллою Євтушенко, на початку липня я знайомлю її з Тарасом і Сашком, і дуже швидко ми вирішуємо, що цікаво було би спробувати її як вокалістку нашого музичного проекту.

Іншою особливістю "Миколи і телевізора" є співтворчість. Переважну більшість текстів пісень написали ми разом – Тарас, Елла і я. В буквальному сенсі - пишучи по рядку, інколи по два - по колу. Ну і орієнтуючись на певну мелодійну та ритмічну структуру. І це, до речі, так само робить "Миколу і телевізор" текстоцентричним гуртом, поезоцентричним.

І ось так ми зробили з півтора десятки пісень, вийшов у якомусь сенсі демоальбом. Останній рік "Микола і телевізор" перебуває в глибокому анабіозі в плані запису нових треків.

Але от нещодавно Елла співала пісні "МіТ" на фестивалі "Острів Європа", так що можна сказати, що пацієнт скоріше живий. Аби послухали наші демо-записи досить ввести в пошуковику назву гурту - там треки в різній якості, але уявлення собі можна скласти.

 

4) Знаю, що ти ще й художник. Як впливає живопис/графіка на твою поезію? Чи навпаки? Як взаємодіють між собою слово і колір/лінія саме в тебе?

Малювати я почав приблизно в той же час, коли й писати. Потрібно було оформлювати оці наші "склАдні", та й загалом творча енергія в той час непомірно буяла в кожному з нас. І так я прийшов до графіки. Тобто я більше не художник, а скоріше графік, ну й ілюстратор, оскільки ілюстрував більше десятка книг, серед яких – Івана Андрусяка, Тараса Лютого і навіть Андрія Кокотюхи. Певно, найбільше мені подобається оформлення збірки "Цілодобово!"

На поезію графіка впливає радше опосередковано – через розуміння пластичності та форми, певних внутрішніх ходів у верлібрах. А от поезія на графіку – значною мірою. Передовсім – на назви, оскільки я їх добираю вже після оформлення малюнку, і часто це якась вільна асоціація із зображеним.

 

5) Ми якось говорили з тобою про концептуальність поетичних книжок. Наскільки важлива концепція для тебе? Як з'являється цілісність? Коли виникає "хребет" збірки?

Концепція для мене важлива із найпершої збірки, вона вийшла у серпні 2002 року – мені ледве стукнуло 16, але вже тоді я твердо розумів, що без "хребта" і збірки немає – інакше вірші провалюватимуться і випинатимуться, як криві зуби. Збірка називалась "Книга Дослідів" і була сполученням поезії, графіки і бухгалтерської книги із варіативним – як фрагменти у "Грі в класики" Кортасара – розташуванням віршів.

Інша концепція у збірки "Немає жодної різниці", яка вийшла у видавництві Факт" у 2007-му. Там 3 розділи, вірші в яких підібрано, відштовхуючись від принципу, описаного у фрагменті вірша "Я Всіх Люблю Але Всі Мусять Померти": "я – неподільне яблуко / я – подільний помаранч / я – виноградне гроно". В оформленні книги також відображено цей образ.

Цікаво, що зав'язь цілісності поетичної збірки в мене виникає вже в той час, коли написано декілька десятків нових віршів від попередньої книги. В цій сукупності є своя логіка, своя образність, більш або менш помітні акценти, якийсь поділ на цикли або настрої.

Водночас, такий підхід завадив мені в перші 3 "дорослі" збірки включати римовані вірші – за внутрішньою логікою там були допустимі лише верлібри. Тобто в моїх збірках немає римованих віршів, написаних раніше 2008 року, а це було кілька десятків текстів, деякі з них досить притомні, як на мій смак.

ВІРШ ДЛЯ ЧИТАЧІВ

Заціпеніння

повернувся сніг, ніби старий лелека з вирію

асфальт чорніє пір'ям на подолі

ноги й дзьоб - цівки голубиної крові

 

повернувся до гнізда, цього сяючого теплого міста

гублячи пір'я заметілей із тіла, що ледве тримається купи

 

де твоя самиця, лелеко, де матір твоїх лелечат?

чи прилетить вона й цього року?

довкола ще нікого немає,

ти перший чекай, тебе ж не гнітить очікування?

 

я можу дивитися на нього годинами

сісти біля прозорих балконних дверей,

дивитися:

ось забіліло

ось уже знову зник

ось притулився до землі, принишк...

 

у березні сніг – як перелітний птах посеред шляху

не осісти – а зникнути, ледь торкнувшись землі

або прилягли до поверхні, перечекати негоду - й чимдуж летіти

а цей – заціпенів, зігнувши голову донизу

і прихиливши дзьоба до грудей

чекає