1) Ви граєте в стилі electro-folk. Це достатньо екзотична комбінація, чи можете ви назвати виконавців в Україні чи за кордоном, які працюють у такому жанрі?

Коли ми починали працювати над музикою, то і самі не знали, що будемо грати в такому стилі:) Все формувалося плавно і без особливого орієнтиру на когось. Потім в якийсь момент почалися концерти і потрібно було якось пояснити те, що ми граємо, в двох словах.

2) Назву вашого гурту можна потрактувати як «повернення до початків». Це й пояснює ваше тяжіння до народних мотивів у творчості. Ба більше, наразі це достатньо популярна течія в Україні: використовувати фольклорні особистості. Як приклад, ONUKA, Tik Tu, ДахаБраха, деякі окремі пісні різних виконавців. На вашу думку, до чого це призведе? Невже є ймовірність того, що скоро використовувати народні мотиви у творчості стане більш «трендово», ніж виконувати лише англомовні пісні чи створювати репліку на закордон?

Хотілося б, щоб фольклор не «використовували», а популяризували. На жаль, перший варіант набагато зручніший. Мене як фольклориста особисто дуже дивує тенденція називати фольклором все, що заманеться. Вважаю, що гурт ДахаБраха єдиний зробив те, на що не наважився б ніхто з наших артистів. Вони не побоялися і показали світу нашу спадщину в її первозданному вигляді, оформивши це в правильний супровід і перфоменс. Спостерігаючи за їхніми успіхами в світі, завжди радію, як дитина.

3) Якби на soundcloud або іншій музичній платформі створили підбірку, де більшість пісень була саме вашого авторства, як би вона називалася? Яким словом можна передати атмосферу гурту?

Ого… Як писав один із слухачів: «Магія і драйв».

4) Як ви думаєте, що зараз треба українському слухачеві? Що варто було б зробити для того, аби люди почали більше додавати до своїх плейлистів саме українських виконавців?

З появою квот на радіо та телебаченні всі масово почали писати пісні українською мовою. Такого сплеску не було навіть після Революції Гідності. А все тому, що єдине, про що зараз париться більшість виконавців, - це популярність і актуальність. На жаль, ніхто не звертає уваги на якість такого контенту. Як наслідок, ми чуємо купу одноманітних пісень, побудованих на стандартних фразах без особливого змісту. Особисто мені не вистачає правди. Українську музику я почала слухати років з 12 і тільки тепер розумію, ЩО тоді насправді мене в ній притягувало. Виконавці тоді писали українською не тому, що це актуально, а тому, що не могли інакше. Вони жили в цій країні, бачили що відбувається в шоу бізнесі і були готові до того, що замість їхньої пісні на радіо візьмуть новий російськомовний хіт чергової «звізди». Але вони далі творили в цих умовах. І це було по-чесному. Якби тоді ввели квоти, то Україна почула б не тільки Океан Ельзи і Другу Ріку , а й дуже багато крутих виконавців, яких, на жаль, ще до ери соцмереж, ми просто переписували на диски і передавали один одному у вузькому колі. А український слухач, він різний, але здебільшого досі ведеться на яскраву обгортку і піар.

5) Ви казали, що найбільше полюбляєте open air, і це й логічно: ваша музика для цього ніби і створена. Цього літа ви вже виконали «мінімальну» програму, об’їздивши ледь не всі фестивалі Україні. То які ваші плани на осінь?

Нарешті спокійно зберемося з Тарасом у студії і напишемо нових пісень. Це зараз основне завдання. Все інше залежить від того, наскільки класно ми його виконаємо.

6) До якого жанру фільму ваша найбільш популярна композиція Веснянка могла б бути саундтреком? Про що би йшлося в цій стрічці?

Думаю, це була б молодіжна комедія. Про те, як прогресивні студенти-фольклористи поїхали в експедицію.

7) Як само пишеться музика? Тобто ти, Катю, придумуєш текст, всі збираються, і що далі? Як проходить сам процес творення?

Через те, що головний у гурті в нас Тарас Шевченко, то пісні починаються не з тексту. Частіше за все він показує нам трек без вокалу і гітари, і ми маємо туди це все додати. Бажано нічого не змінюючи.

8) У вас такі традиційні козацькі прізвища – Шевченко, Павленко, Федоренко. Звідки ви взагалі? Всі корінні києвляни?

З «корінних» тільки Тарас. Я з Чернігівщини, з Ніжина. Олександр Федоренко з містечка Березань Київської області.

9) На сторінці у фейсбуці ви зазначили низку виконавців, які вам подобаються. Ось і вони - Дахабраха, Morphom, Сальто Назад, Pink Floyd, KSHMR, Deadmau5, Massive Attack, Pendulum. Як видно, більшість закордонних виконавців. Вони безумовно різні, тим не менш, що їх поєднує і приваблює найбільше? Можливо, щось з їхньої творчості знайшло місце і в ваших роботах?

Дуже цікавий список:) Насправді всі в гурті слухають різну музику, і наші уподобання кардинально відрізняються. Припустимо, усім нам подобається рок, але Тарас не може слухати гурти, які подобаються мені, а мені не цікаві ті, які слухає він. Взагалі нам як музикантам постійно потрібно пропускати через себе багато різного матеріалу, щоб бути в курсі подій і знаходити нові ідеї і рішення. Тарасу доводиться слухати багато електронщини, щоб бути в тренді. Все це робочі моменти, але в плеєрі все одно на повторі зовсім інше.

10) Найбільшим досягненням на сьогодні для вас є перемога в конкурсі “The Best Track in Ukraine”, в результаті якої трек “Веснянка” потрапив у ротацію головної танцювальної хвилі України – “KissFM” до хіт-параду “10Danсe”, де протримався 4 місяці, з яких 6 тижнів посідав 1 місце. Ми бажаємо вам і подальших звершень! Але, щоб знати, чого ви прагнете, поставимо вам ще таке запитання: яку нагороду ви вважаєте найпочеснішою для виконавця? Що має статися, щоб ви могли зі спокійним серцем сказати – «ми досягли всього, чого хотіли»?

У нас в гурті в кожного свої амбіції. Тарас колись казав, що хоче отримати Греммі. Він у нас взагалі найбільш стійкий і цілеспрямований. Без нього не було б нічого. Там, де моя тонка натура опускає руки, він підхоплює і тягне далі. Я так не вмію. Взагалі в мене конкурси з дитинства викликають огиду. Мені не потрібні всі ці регалії і визнання незрозумілих критиків, аби підтримувати рівень «зірковості» в крові. Нехай прибережуть їх для тих, кому це важливо. Ми виходимо на сцену і бачимо людей! Можливість співати їм і дивитись в очі це те, заради чого ми сідаємо в машину і їдемо сотні, а то й тисячі кілометрів. Та енергія, яку ми отримуємо від кожного під сценою, не порівняється з жодною формальною нагородою. Так, звісно, коли гурт не крутять цілодобово по радіо і не повторюють з усіх ЗМІ, що це мега-крута і модна музика, то завоювати слухача набагато важче, але коли навіть в таких умовах це виходить, то відчуття щастя набагато сильніше від усвідомлення того, що все по-чесному.